четвер, 17 квітня 2014 р.

Історія, що в камені застигла

   18 квітня відзначається Міжнародний день пам'яток та визначних місць.
   В Україні цей день має назву "День пам'яток історії та культури".
   В цей день згадують про те, що кожна країна - це своя історія та культура. Завдання цього свята - ще раз нагадати суспільству про необхідність збереження культурної спадщини, створеної зусиллями багатьох народів за всю історію людства.
   Наше місто Володимир-Волинський, якому історія вже відміряла 1025 літ - одне з найдавніших як в Україні, так і в Європі. Історію Володимира можна вивчати із стародавніх літописів, підручників, краєзнавчих досліджень, наукових монографій.
   Пізнавальним джерелом отримання інформації про історію міста є пам'ятки архітектури.


Музика в камені
   Наше місто можна порівняти з коштовним каменем, у якого багато граней. Нині всім надається можливість ознайомитися з ліричним поглядом на одну із таких граней - архітектурну спадщину минулого Володимира-Волинського.
   Давні поселення людей, які колись сформували місто Лодомир, що згодом отримало ім'я Володимира, а потім і Володимира-Волинського, - це найголовніша віха життя колишнього столітнього града нашого краю.
   Наше славне тисячолітнє місто, багате своєю історією і традиціями, людськими трагедіями і радощами, не поглинула круговерть століть. Божим провидінням йому було призначено уникнути Лети, не загубитися в спіралях розвитку цивілізації, не зникнути в просторі й часі.
    Місто жило і продовжує жити. І живе воно людьми, їхніми діями, їхньою творчістю і результатами цієї творчості, тобто всім тим, що можна назвати життям. І це не абстрактне, а матеріалізоване поняття. Воно матеріалізоване в тих численних памятках архітектури, які збереглися до наших часів, які радують нас, викликають у нас почуття гордості за наших предків - відомих і невідомих. Адже все те, що вони створили своїми розумом і руками, є надзвичайно значимим та величним за своєю суттю.
   Пам'ятки сакрального мистецтва й археології, житлові будинки, адміністративні споруди - все це мовчазні свідки днів далеких і близьких. Характерно, що в місті є багато пам'яток архітектури, збудованих у стилі бароко, основними рисами якого є своєрідна патетика, схильність до загострених контрастів, динамічність, експресія, вишукана декоративність.
   У Володимирі дещо менше архітектурних споруд, які тяжіють до готики. Але будівлі цього стилю також органічно вписалися в мозаїку міського зодчества.
   Усе це зайвий раз підтверджує тісний взаємозвязок духовного і матеріального в земній реальності, який підкреслюється й архітектурними стилями будівель. Взагалі памятники архітектури як мовчазні свідки історії насправді не такі вже й мовчазні. Як і в людей, у них є своя мова, своє життя.
   Кожна споруда - це застигла в камені, в мурах дивовижна музика людської творчості. В цілому ці споруди створюють неповторний архітектурний ансамбль.
   Саме тому місто можна порівняти з великою арабескою, в якій видно кожну неповторну деталь її орнаменту й мелодійного малюнка. Саме пам'ятки архітектури є важливими складовими цієї арабески, які в сукупності формують своєрідну креативну гамму, а в кінцевому рахунку - і обличчя міста.
   Щоденно, щоранку всі історичні (і не тільки) будівлі зустрічають схід сонця і, певно, як колись іспанські пастухи, співають на його честь пісню, своє особливе альборадо. Скажімо, у велетенському куполі та й у всій монументальній споруді Свято-Успенського кафедрального собору звучить своєрідний гімн славним часам Волинсько-Галицької держави.
   В округлих формах Василівської церкви-ротонди відчуваються музичні ритми стають достатньо очевидними і зрозумілими, якщо врахувати, що цей храм споруджений на зламі ХІІІ-ХІV століть, коли практично завершувався княжий період розвитку нашого міста.
   Піано лине мелодія могутніх валів городища - ровесників міста, які ось уже більше тисячі років матеріалізованим вкрапленням стоять у глибокій задумі в старому центрі міста. В цю мелодію органічно вплітаються ностальгічні мотиви ламенто, як своєрідна туга за минулими часами, коли тут у вій повноті буяло княже життя.
   Повільно струменить мелодія сонатного алегро церкви святої Іулянії, княжни Ольшанської (зимової резиденції князя Володимира Великого), Свято-Успенського собору, дзвіниці та келій, а також Свято-Троїцького храму Зимненського монастиря - ровесника Києво-Печерської лаври.
   Підійшовши в притул до величезної будівлі колишнього католицького храму "Серце Ісуса" (тепер Собор Різдва Христового), здається, що ти вловлюєш відлуння урочистих літургій минулих століть.
   У струнких обрисах Свято-Юріївської церкви і прилеглих до неї колишніх казарм звучить могутність та героїка музики військових оркестрів.
   Окремо варто виділити й колишній житловий будинок, у якому розмістили історичний музей. Він так і випромінює легкий, любовний мандригал, який стає особливо зворушливим, якщо врахувати історію цього будинку.
   Легке ж, майже прозоре приміщення колишньої гімназії Володимира Мономаха (зараз в ньому педагогічний коледж) теж асоціюється з певною мелодійною музикою.
   Привертає до себе увагу чітка діатоніка фасаду будівлі колишнього поштового відомства на вулиці Устилузькій, де в минулому розташовувалася геологорозвідувальна експедиція.
   Зрештою, про кожну пам'ятку архітектури можна сказати щось гідне уваги.
   Кожна будівля гарна по-своєму. В кожній із них є свій, унікальний музичний твір і своє лібрето.
   Просто треба дуже захотіти почути все це.
   Отож, помандруй вулицями нашого сивого і завше молодого міста.
   Уважно прислухайтеся до його казкових мелодій.
   І ви почуєте, як під акомпанемент відлуння відгомонілих епох проймають місто акорди різних архітектурних форм.
   Це звучить особлива музика. Музика в камені.

Веремчук М. Володимир-Волинський: вулиці твого міста/ Микола Веремчук. - Луцьк: Надстир'я, 2010. - 278с.
  
  

Немає коментарів:

Опублікувати коментар